Мирноград – місто-притулок для біженців з прифронтової зони України
Станом на вересень 2023 року в Україні, за оцінками уряду, налічувалося 4 965 000 внутрішніх біженців. Це українці, які втратили свої домівки, майно, роботу та звичне повсякденне життя. Для країни, що перебуває у стані війни, переміщення понад 10% її населення є викликом, який вимагає інноваційних рішень.
З лютого 2022 року шахтарське місто Мирноград на сході України стало центром для тисяч біженців з Авдіївки, Бахмута, Маріуполя, Очеретиного, Курахового, Часового Яру, Кераміки та Курдюмівки. Понад 1 500 біженців з прифронтової зони наразі [грудень 2023 року] перебувають у місті разом з місцевими жителями, які вже були змушені покинути свої домівки через обстріли. Всі вони потребують притулку та підтримки.
Мирноград продовжує зазнавати обстрілів, а його інфраструктура – руйнувань. Тут часто немає електрики, інтернету та мобільного зв’язку, а також місяцями відсутнє водопостачання. Як місто справляється з такими труднощами?
Новий дім
“Знаєте, рятувальники вчать людей лягати або бігти в укриття під час обстрілу. Насправді це не так працює. У момент обстрілу все тіло німіє”. Так каже 69-річний пенсіонер Віталій Кошовий, згадуючи своє життя в Авдіївці. Як і сотні інших мешканців цього міста на сході України, він вирішив переїхати до Мирнограду як тимчасовий притулок.
Війна позбавила Віталія домівки, безпеки та компанії близьких людей. Рятуючись від безперервних обстрілів, його сім’я виїхала за кордон. Сам Віталій до останнього намагався врятувати свій дім і майно. Він доглядав за власним будинком і будинками 13 інших сусідів, які виїхали з міста, поки всі вони не були зруйновані.
За цей час Віталій став свідком численних смертей серед своїх друзів і знайомих: “Ми потрапляли під касетні снаряди та фосфорні бомби. Одного разу я потрапив під такий обстріл на вулиці. Один перехожий біг вперед, інший назад: першому влучило в ногу, другому в спину. Я залишився живий”.
Коли Віталій зрозумів, що єдине, що він може врятувати в Авдіївці – це власне життя, він виїхав до Мирнограду.
“Я неодноразово чув, що місцеві жителі, а також влада і волонтери, доброзичливо ставляться до внутрішніх біженців”, – пояснює він.
У новому будинку Віталій звернувся за житлом до Мирноградського центру прийому ВПО. Йому знайшли порожній будинок і забезпечили предметами першої необхідності. Єдине, що він привіз із собою з Авдіївки, – це свого улюбленого кота. Місцеве управління соцзахисту надало йому, як переселенцю, грошові виплати та вугілля для опалення будинку.
Комплексний пакет
У середині грудня в Мирнограді було понад 1 500 таких переселенців, як Віталій. Коли люди почали масово прибувати, місцева громада усвідомила необхідність належної інтеграції біженців. Волонтери та активісти швидко знайшли рішення. Такі ініціативи, як додаток для смартфонів “Притулок”, допомогли зв’язати тих, хто потребував безкоштовного житла, з тими, хто міг його надати і був готовий це зробити.
Деяким прибулим потрібен був не просто притулок, а постійне місце проживання. Їм теж допомогли.
Мирноград знайшов свій рецепт швидкої та ефективної допомоги переселенцям. Причини, з яких люди вирішили приїхати до цього міста, різні. Але безсумнівно, що ключову роль відіграла відмінна комунікація між низовим координаційним комітетом Мирнограда та міською владою, соціальними службами та волонтерами.
В’ячеслав Сирота, голова координаційного комітету, розповідає, що події 24 лютого 2022 року були для нього сюрреалістичними. Деякий час його свідомість відмовлялася вірити у всі жахи того, що відбувалося. Зібратися з силами та зосередитися допомогли біженці, які почали сотнями прибувати до Мирнограду.
“У сусідніх містах поняття не мали, як організувати центри прийому ВПО, – розповідає він, – але у нас був досвід 2014 року. Тоді, на початку війни на сході України, ми два роки допомагали біженцям. Цей важкий досвід став у нагоді зараз, після повномасштабного вторгнення”.
Але картина лютого 2022 року суттєво відрізнялася від 2014 року. Кількість біженців була набагато більшою, їхній психологічний стан – гіршим, їм доводилося вирішувати складніші логістичні питання, щоб дістатися до Дніпра, Львова чи Мирнограду.
“Люди, яких евакуювали з-під бомбардування, часто перебували в шоковому стані, – згадує В’ячеслав Сирота. “Після того, як вони тиждень просиділи в підвалі без їжі і води, в брудному одязі, тепер їм доводилося адаптуватися до нової реальності. Це було зовсім не схоже на благополучне життя, до якого вони звикли. Часто вони не мали ні документів, ні майна, а в кишенях була лише жменька дрібних грошей”.
Цим людям треба було якось допомогти. Це означало прийняти їх, зареєструвати, надати першу медичну допомогу, госпіталізувати, за потреби – забезпечити ліками. І все це практично за одну ніч.
Далі їх потрібно було розмістити, нагодувати, одягнути, проконсультувати, дати можливість жити в Мирнограді або евакуюватися далі в один з двох доступних пунктів призначення.
Мешканці міста прийняли виклик. Мирноградці швидко зрозуміли, що величезна кількість новоприбулих людей потребують підтримки. Вони прийшли працювати волонтерами в центр.
Керівник приймального центру натякає на їхню мотивацію: “Допомагаючи переселенцям, мирноградці не лише робили добру справу, а й боролися з власними страхами щодо того, як врятуватися від війни. Адже коли ти робиш добру справу, допомагаючи іншим, ти отримуєш елемент контролю над своєю ситуацією, навіть коли перебуваєш у стані постійної невизначеності”.
Рецепт прийому біженців
Рецепт прийому біженців у Мирнограді має багато складових: добре організована транспортна логістика; команда, яка цілодобово працює для прийому людей з гарячою їжею та напоями; психологи та лікарі для надання першої допомоги та госпіталізації; система швидкої реєстрації та розміщення прибулих; забезпечення одягом та засобами гігієни; допомога у відновленні втрачених документів; гаряча лінія для пошуку зниклих безвісти родичів; допомога у відновленні соціальних виплат та пенсій.
В’ячеслав Сирота, керівник координаційного центру, розповідає, як це виглядає на практиці: “Наприклад, до нас у місто вночі приїжджає 80 людей з прифронтового села. Ми їх зустрічаємо, і кожен з них повинен зареєструватися. У нас працює гаряча лінія. Кожен, хто когось шукає, може зателефонувати на неї. Ми даємо їм бутерброди і гарячий чай, а поранених відвозимо в лікарню. З дітьми граються психологи-волонтери. Після реєстрації ми визначаємо їм місце тимчасового проживання. Потім їх знову забезпечують транспортом і відвозять до дитячих садків і шкіл, які тимчасово переобладнали під притулки”.
Отримавши житло, біженці самі вирішують, що робити далі. Дехто хоче залишитися і перечекати, інші вважають за краще рухатися далі.
Тетяна Ситник, заступник голови Мирноградської військово-цивільної адміністрації, зазначає, що війна докорінно змінила ставлення людей до багатьох речей
“Мені здається, що війна об’єднала нас усіх, – каже вона. “У місті немає жодної байдужої людини. Звичайно, ті, хто постійно контактує з переселенцями, фізично втомлюються. Але ця втома не йде ні в яке порівняння з тим, що переживають люди, які приїхали зі зруйнованих міст. Тому ми намагаємося бути дуже уважними і гостинними”.
За рік роботи центру було видано понад 95 000 гуманітарних наборів переселенцям і місцевим жителям, які відмовилися виїжджати з міста.
За кожною такою статистикою стоїть людське життя. Віталій Кошовий – одна з таких людей. Він живе в Мирнограді вже рік. Він розуміє, що його рішення виїхати з рідної Авдіївки минулого року врятувало йому життя. <"Я виїхав з Авдіївки 9 жовтня 2022 року. Через кілька днів після мого від'їзду на нашому ринку в результаті обстрілу загинуло 10 людей. Я міг бути серед них", - зі смутком в очах розповідає Віталій.
Сьогодні він мріє лише про закінчення війни. Для нього це означало б, що його дружина, донька та онук зможуть повернутися в Україну.
“Війна докорінно змінила моє ставлення до багатьох речей, – каже Віталій. “Я зрозумів, що потрібно жити сьогоднішнім днем і цінувати життя, а не майно. Я намагаюся насолоджуватися своїм новим будинком і сподіваюся, що незабаром і моя сім’я зможе оселитися тут, у Мирнограді, в місті, де дійсно панує мир.”
– Максим Забіла – – Рідне місто (Мирноград)
Переклав Гаррі Боуден
